ЖОВТОВОДСЬКИЙ ФУТБОЛ

Історія Станіславського футболу




Перше дербі

Станіславівська “Ревера” по завершенні І світової війни стала одним з семи клубів-засновників Львівської окружної спілки футболу. Чемпіон ЛОСФ разом з переможцями інших футбольних округів виборював звання чемпіона Польщі, бо саме до складу цієї країни відійшла Галичина у 1919 р.

“Ревера” серед фаворитів не фігурувала. Навпаки, програвши за три сезони (1922-24 рр.) 26 з 28 матчів під егідою ЛОСФ (Львівської окружної спілки футболу), станіславівці були відправлені у клас В.

В 1926 р. “Ревера” здобула першість у своєму воєводстві, випередивши земляків з “Сокола”, “Гакоаху”, а також “Сокіл” зі Снятина. Однак станіславці зазнали невдачі у перехідних матчах з золочівською “Яніною”.

В 1927-му “Ревера” знову випередила станіславівські “Сокіл”, “Гакоах” та новачка класу В “Станіславовію”, яка, як переможець класу, С замінила снятинців.

Того ж року 14-ма провідними польськими клубами було створено Державну лігу. До її складу увійшли одразу три клуби зі Львова - “Погонь”, “Чарні” і “Гасмонея”. Відтак в чемпіонаті ЛОСФ на провідні ролі вийшли команди другого ешелону. В тому числі, і “Ревера”.

Повернувшись в клас А у 1928 р., “Ревера” одразу виборола другу позицію. Учасниками змагань були 13 клубів, розділених на дві підгрупи. Дев’ять з них представляли Львів! Та, що цікаво, переможцями обох підгруп стали клуби з інших міст - наша “Ревера” і “Полонія” з Перемишля.

У груповому турнірі “Ревера” зазнала тільки однієї поразки, від “дубля” львівської “Погоні”. Та навряд чи станіславівці дуже цьому засмутилися. За регламентом другі команди клубів Державної ліги виступали поза конкурсом.

Через це у фіналі чемпіонату “Ревера” зустрілася не з фактичним переможцем 2-ї підгрупи - дублем льівських “Чарних”, а з “Полонією” з Перемишля, яка була другою. Переможець визначався у серії до двох перемог.

5 серпня команди зустрілися в Перемишлі. Господарі впевнено перемогли - 3:0. Невдало розпочала “Ревера” і матч-відповідь, який відбувся через тиждень в Станіславові. “Полонія” дуже швидко повела у рахунку, та все ж господарі зуміли переламати хід гри, і перемогли - 3:1.

Третій матч було призначено 26 серпня на нейтральному полі. За одними даними, він відбувся в Стрию, за іншими - у Львові. Перша половина гри сильнішого не виявила - 2:2. А от у другому “Полонія” провела два “сухі” м’ячі і стала чемпіоном ЛОСФ (4-2). “Ревера” задовольнилася другим місцем.

Сезон-1928 взагалі був успішним для клубів Станіславова. Змагання у класі В, в яких брали участь “Сокіл”, “Гакоах”, “Станіславовія” і “Гурка”, завершилися перемогою жидівського клубу. “Гакоах” вийшов переможцем і в перехідному турнірі з переможцями інших груп кл. В - львівським “Білим орлом” і “Ресовією” з Жешува. Це дозволило йому наступного сезону дебютувати у кл. А. Відтак на вболівальників Станіславова очікувало перше елітне дербі.

Завершуючи мову про 1928 р., зазначимо, що в клас С. вибув “Сокіл”, якого замінив стрийський “Дрор”. До речі, у станіславівському класі С змагалися 4 клуби - “Єдність”, “Адміра”, ТУР (Товариство університетів робітничих) і Поліційний КС.

Вдало розпочала “Ревера” і наступний сезон. Вона деякий час лідирувала, але потім різко здала свої позиції. Вперше з 1926 року команда почала програвати офіційні домашні матчі.

У двобої з земляками з “Гакоаху” “Ревера” взяла гору - 1:0 і 2:2. “Гакоах”, фінішувавши на передостанній позиції, вибув у клас В, оскільки аутсайдер - “Чарні 1б” за регламентом не міг залишити вищу клясу.

Оскільки на наступний сезон було заплановане скорочення кількості команд у класі А, відстоювати своє місце довелося й “Ревері”. Перший матч у Львові проти “Гасмонеї” станіславівці програли - 1:3. Другий - не відбувся. Львів’яни прибули на гру о 12.00, а господарі стверджували, що вона мала розпочатися о 10-й. Та у підсумку обидва колективи залишилися у А-класі.

До шести клубів розрісся станіславівський клас В. Замість “Сокола” грала “Єдність”, додалися також резервові дружини “Ревери” і “Гакоаху”. Перемогу святкувала “Гурка” (“Гірка”).

Перехідний турнір переможців класу С виграла “Стриянка” (Стрий входив до складу Станіславівського воєводства). Вона обійшла станіславівську “Адміру” і 49-й піхотний полк з Коломиї.

У 1929-й до Коломиї на товариські матчі завітала зарубіжна команда - “Маккабі” з Чернівців (Буковина на той час входила до складу Румунії). Буковинці легко переграли місцевий “Дрор” - 5:0, а от у поєдинку з найсильнішою командою міста - військовиками з 49-го піхотного полку зазнала поразки - 0:1.

Пеле з гірки

22 травня виповнилося 65 років з дня народження Тараса Шулятицького, одного з найяскравіших півзахисників в історії прикарпатського футболу. Він став другим футболістом після Мирослава Думанського, що був запрошений до клубу вищої ліги чемпіонату СРСР. На той момент Тарасові йшов 22-й рік...

Сім’я Шулятицьких мешкала на Гірці за кількасот метрів від стадіону “Локомотив”. Тож Тарас і його старший брат Юрій пропадали там зранку до вечора. Місцевих хлопчаків тренував Володимир Бриндзей, батько майбутньої абсолютної чемпіонки світу з ковзанярського спорту Віри Бриндзей. Він, як ніхто, міг розгледіти у звичайному хлопчині майбутню “зірку”. Бувало, зазирне на подвір’я 12-ї залізничної школи (нині це ЗОШ №16), постоїть трохи, спостерічаючи за футбольними баталіями, а потім, зупинивши гру, вибере кількох і накаже їм наступного дня з’явитися на тренування.

Тарас Шулятицький помітно вирізнявся серед однолітків. Вже тоді його називали гірчанським Пеле. В юнацькому складі “Локомотива” він дебютував в 13 років, а в 16 разом з братом вже грав за “основу”. Граючи в центрі півзахисту, Тарас без видимих зусиль обігрував по кілька суперників, міг віддати гострий і, головне, несподіваний для супротивника пас. З такими даними йому стелилася пряма дорога в івано-франківський “Спартак”, але...

Розповідає Юрій Йосипович Шулятицький: “Це може здатися дивним, проте ми з братом не хотіли грати в “Спартаку”. Наш батько працював на колії і ми були справжніми патріотами “Локомотива”. Та якось так сталося, що Тараса звабили у Крим. На щастя, туди прибув на збори наш “Спартак” і найдосвідченіший гравець команди Мирослав Думанський все ж вмовив брата стати під “біло-червоні” прапори”.

На початку 1960-х “Спартак” переживав не кращі свої часи. Щороку змінювалися тренери. Вони везли з собою купу варягів, кращі часи яких залишилися в минулому. Місцеві ж таланти, тільки-но засвітившись, одразу йшли “служити” у львівський СКА.

Не оминула така доля й Тараса Шулятицького. Його прихід в СКА співпав з найбільшим злетом в історії цього клубу: в 1965 р. команда стала чемпіоном України серед команд класу Б. А згодом у перехідних матчах з земляками із “Карпат” виборола путівку у другу групу класу “А”.

Дебютуючи на вищому рівні, армійці одразу ж злетіли на третю сходинку турнірної таблиці. Тараса Шулятицького було включено до символічного списку 33-х кращих футболістів України. Туди ж потрапив і партнер Шулятицького у СКА, а раніше - у франківському “Спартаку”, Петро Данильчук зі Снятинщини.

17 вересня 1966 року Шулятицький і Данильчук, а також їх одноклубник Варга, будучи гравцями другого дивізону, дебютували в олімпійській збірній СРСР! На львівському стадіоні “Дружба” в присутності 50 000 глядачів “совіти” приймали Югославів, і поступилися - 1:2. Проте Шулятицький був запрошений до команди вдруге. В лютому 1967-го він побував у триматчевому турне по Японії. Щоправда, на той час Тарас вже був гравцем столичного ЦСКА, куди його запросив екс-наставник львів’ян Сергій Шапошніков.

Шулятицький - один з небагатьох, хто не розчарував московську публіку. І якщо на перших порах йому, як і іншим екс-львів’янам, кричали у спину “бандеровєц”, то вже за кілька місяців з любов’ю називали “Наш Тарас”. І ще б! В рік дебюту півоборонець Тарас Шулятицький став кращим бомбардиром ЦСКА (!), забивши шість голів. Він пробивав пенальті, розігрував більшість стандартів... Армійці в тому сезоні посіли 9 місце, але дійшли до фіналу Кубка СРСР, де поступилися “Динамо” (0:3).

Не пощастило їм і наступного року. Набравши в чемпіонаті порівну очок з земляками-торпедівцями, ЦСКА віддало супернику “бронзу” за додатковими показниками...

Тим часом термін строкової служби Шулятицького добігав кінця і його став наполегливо запрошувати до своїх лав донецький “Шахтар”. Футболісту вже підбирали помешкання в столиці Донбасу (до речі, в Москві футболіст також мешкав у власній квартирі), коли про майбутній трансфер дізналися в київському “Динамо”.

Наставник киян Маслов заявив: “Або Шулятицький йде в “Динамо”, або в Україні його не буде”. Про плани футболіста довідалися в ЦСКА. Наказом Мініста оборони СРСР футболісту присвоїли офіцерське звання і про жодні переходи вже не могло бути й мови...

Згодом транзитом через московське “Динамо” Тарас таки вирвався з армійських лещат. Однак сезони 1969-70 рр. для нього виявилися фактично втраченими. За іронією долі, саме 1970 року ЦСКА після тривалої перерви повернув собі звання чемпіона СРСР, а московське “Динамо”, у яке Тарас перейшов посеред року, фінішувало другим. Але і там, і там Шулятицький грав лише за “дубль”, тож медалі не отримав.

1971-го Шулятицький повернувся у Львів. Місцеві “Карпати” саме дебютували у вищій лізі. Та вже наступний сезон півоборонець провів у вінницькому “Локомотиві” (2 ліга). А 1973-го, після майже десятилітньої перерви, Тарас Шулятицький знову одяг футболку івано-франківського “Спартака”.”Червоно-білі” тоді дебютували у 1 лізі і досвід 28-річного футболіста став їм у нагоді. В рідному місті Шулятицький й завершив свою професійну кар’єру.

Згодом Тарас Шулятицький повернувся у Львів. Працював директором стадіону “Торпедо”, грав за місцевий “Автомобіліст”... Футболістом став і його син Андрій. По завершенні кар’єри А.Шулятицький створив і очолює в Івано-Франківську дитячу футбольну школу “Ніка”, яка нещодавно уклала угоду про співпрацю з столичним “Динамо”.

 

Найскандальніший матч у історії

Прийнято вважати, що договірні матчі у футболі – продукт сучасної епохи. Однак історія, про яку ми повідаємо сьогодні, стосується ще довоєнного періоду нашого футболу. Сталася вона влітку 1939-го.

Події у першості Станіславського футбольного округу сезону-1938/39 (чемпіонат тоді розігрувався за схемою осінь-весна) взагалі розгорталися незвично. Найкраща команда регіону - станіславівська “Ревера” зі старту демонструвала незвично слабку гру і засіла в середині турнірної таблиці. А на її чолі щоразу з’являвся новий клуб.

Після першого кола лідирував КСЗН (Клуб спортовий закладу нафтового) з села Ріпного сучасного Рожнятівського району. Ця команда мала потужних меценатів - компанію, що займалася розробкою тамтешніх нафтових родовищ. Це дозволяло “сільським” футболістам комплектуватися гравцями з сусідніх регіонів. До речі, в невеличкому Ріпному існувала, ще одна команда, яка виступала в першості воєводства, щоправда, в нижчому дивізіоні - “Стражак”. Це були пожежники, які слідкували за безпечністю нафтодобування...

Щільність результатів після першого кола була неймовірною. КСЗН мав в своєму активі 9 очок. Стільки ж було в станіславівського “Раз-Два-Тши”. На один бал відставали калуський ТЕСП і станіславіська “Гурка”, на два - “Стшелєц” з Брошнева. Лише шостою йшла “Ревера”, та вона, як і надвірнянська “Бистриця”, відставала від лідера лише на три залікові пункти. Найгіршими були справи у коломийського “Покуття” (3 очки).

Друге коло найкраще провели “Гурка” і “Ревера” - 13 і 12 очок відповідно з 14-ти можливих. Саме їх особиста зустріч й вирішила долю золотих медалей. Перемогла “Гурка” - 2:1. “Ревера” ніяк не могла змиритися з втратою чемпіонства і ще довго опротестовувала результат цього матчу у футбольних інстанціях. Та марно. Вердикт функціонерів був таким: хоч арбітр й справді провів гру слабо, але своїми діями він не допоміг і не зашкодив жодній з сторін. Втративши чемпіонство, “Ревера” в останньому турі зігнала злість на брошнівчанах - 13:0.

Та це був далеко не рекордний результат. В Коломиї аутсайдер - місцеве “Покуття” обіграло бронзового призера - КСЗН з рахунком 18:1! Керівництво футбольної спілки одразу ж запідозрило щось недобре. Бо саме такий рахунок дозволяв коломиянам обійти надвірнянську “Бистрицю” і залишитися в класі найсильніших.

В тому сезоні за рівної кількості очок визначальною була не різниця а співвідношення голів. У “Бистриці” воно складало 0,76 (19:25), у “Покуття” - 0,42 (19:45). Щоб відіграти відставання, коломияни мали виграти 17:0 або 18:1. Цей результат здавався, неможливим, але...

Як встановило розслідування, проведене Станіславівською футбольною спілкою, в день матчу представник “Покуття” п. Гольд, запросивши на обід суперника, запропонував йому програти з потрібним для господарів рахунком. Керівник делегації КСЗН п. Заяць зізвонився з своїм шефом п. Адамеком. Той погодився на програш у три-чотири голи, але ж не 17...

Однак перша половина гра завершилася з рахунком 7:1 на користь “Покуття”, а в другій господарі забили ще 11 таких потрібних їм голів. Винними у цій ситуації визнали гравців - голкіпера і капітана команди гостей дискваліфікували пожиттєво, інших - відлучили від футболу на три місяці. Окрім того, КСЗН було оштрафовано на 150 злотих. Не оминула дискваліфікація і керівників обох клубів. Сам матч ухвалено було переграти.

“Покуття” таки вилетіло у клас Б. Натомість в еліту повернувся станіславівський “Пролом”. Проте сезон-1939/40 через вибух другої світової війни так і не розпочали.

 

Брак полів в Станіславові

Другого жовтня 1938 року спеціалізоване спортивне видання “Підкарпатське ехо спортове”, що виходило в Станіславові до війни, опублікувало допис під назвою “Брак боїск в Станіславові” (боїско з польської – це майданчик для гри, поле). Замість підпису автора стояло загадкове “П.”

Як випливає з заголовку, у публіації йшлося про фатальну нестачу футбольних полів у центрі воєводства. “У той час, – пише автор, як влада виношує плани побудови центрального стадіону, який мав би коштувати аж 1 500 000 (півтора мільйона) злотих, ніхто не звертає увагу на катастрофічний брак ігрових майданичків у місті загалом”.

Станом на жовтень 1938 року Станиславів мав одразу 10 лігових команд: три – у класі А, шість – у В і одну С-класову. І в кожної з них було по чотири склади! Навіть коли кілька дружин відбуває на виїзд, продовжує дописувач “Еха”, в місті потрібно зіграти 15-19 матчів. Як це зробити на трьох стадіонах?

Навіть якщо розпочинати матчі о 9-й ранку, то до 17-ї години, коли настають сутінки можна зіграти по чотири матчі. А ще 3-6 матчів залишаються нерозіграними.

В ідеалі, вважає дописувач, кожен з клубів мав би мати власне боїско. Владі ж потрібно виношувати не плани побудови коштовних стадіонів, а подбати про упорядкувння додаткових футбольних полів.

Три стадіони, про які веде мову автор, це сучасні стадіони “Рух”, “Гірка” та “Наука”. Вони дісталися нам у спадок ще з початку минулого століття. Першою була облаштована територія нині центрального стадіону. У 1907 році влада за тодішньою модою заходилася зводити парк розваг Йордана. Його продовженням став футбольний майданчик, перший офіційний матч на якому відбувся в липні 1909 року: місцева “Ревера” зустрічалася з “дублем” львівських “Чарних”.

До часів Австро-Угорщини відноситься і стадіон “Гірка” (колишній “Локомотив”) в однойменному мікрорайоні обласного центру, хоча точної дати його появи ми, на жаль, не знаємо. Дещо пізніше з’явився теперішній стадіон “Наука” (екс-”Електрон”). Переживши не одну реконструкцію, ці арени й донині є епіцентром футбольного життя Івано-Франківська.

Чого не скажеш про більш нові споруди. Зведений на початку 1980-х спорткомплекс технічного університету, став регулярно приймати футбольні матчі тільки з появою “Факела”. А от на стадіоні ім. Героїв-Пожежників народна гра поки що не прижилася.

У 1987-му для власної команди звело стадіон ВО “Карпатпресмаш” (нині – “Автоливмаш”), та після її закриття стадіон фактично залишився без господаря. Земля, на якій розташована арена, нині є предметом торгів. Тож не виключено, що одна з наймолодших спортспоруд Івано-Франківська незабаром припинить своє існування. На превеликий жаль, для всіх прихильників спорту.

Жаль тому, що, як і в 1938 році, про нові майданчики ніхто мови не веде. А коштовний проект розбудови “Руху” не можуть втілити у життя вже більше двох десятиліть.

Ювілейний чемпіонат

Цілком може так статися, що чемпіонат Івано-Франківщини-2010 є ювілейним, 75-м за ліком. Стверджувати про це напевно нам не дозволяє брак даних про турніри довколовоєнної пори.

Сьогодні вже ніхто не сперечається з тим, що відлік чемпіонатам регіону потрібно вести з 1934 року, з моменту створення Станіславівської окружної футбольної спілки (СОФС). До того усі футбольні клуби сучасної Івано-Франківщини підпорядковувалися Львівській футбольній спілці.

До війни СОФС встигла провести шість чемпіонатів у трьох класах – А, В і С. У першому з них за чемпіонське звання боролися лише три клуби – “Ревера”, “Стрілець-Гірка” і “Станіславовія”. Усі представляли центр воєводства. Наступного року до них долучилися “Раз-Два-Три” з Станіславова і армійці Коломиї – команда 49 піхотного полку.

У 1936-му клас А зріс до семи клубів. Дебютували стрийська “Погонь” (Стрий і ще кілька сучасних районів Львівщини входили до Станіславівського воєводства) і команда КСЗН (нафтового закладу) з села Ріпне (нині Рожнятівського району), де звели стадіон, зрізавши частину гори!!! Стрияни стали чемпіонами, проте змагатися під егідою СОСФ вони не хотіли і незабаром “втекли” до Львова. Матчі з льівськими командами привертали набагато більше публіки, а отже приносили більші прибутки. Вхід на всі офіційні матчі у тридцятих роках був ПЛАТНИМ.

Починаючи з другої половини 1936 року увесь польський футбол перейшов на систему “осінь-весна”. Відтак наступний чемпіонат Станіславівщини було розіграно у 1936-37 рр. Вибули “Погонь”і “Станіславовія”, яких замінили переможці класу Б – “Стрілець” з Брошнева і станіславівський “Пролом” (краща українська команда регіону).

Слід зауважити, що за польських часів клуби формувалися переважно за національною ознакою. Українці змагалися під егідою своєї спортової спілки, представникам котрої заборонялося контактувати з клубами, котрі входили до окружної ліги (і навпаки). Така самоізоляція сповільнювала професійний ріст команд. Однак розірвати замкнуте коло наважилися тільки двоє – “Пролом” і “Бескид” з Надвірної.

В сезоні-1937/38 клас А розрізся до 8 команд. Дебютувала в еліті надвірнянська “Бистриця”. Наступного сезону “великий футбол” нарешті дістався й до Калуша, завдяки вдалій грі місцевого ТЕСПу. Загалом у трьох дивізіонах змагалися більше команд, аніж маємо сьогодні.

Команди вже готувалися до старту нового сезону, аж тут вибухнула війна. Західна Україна перейшла до СРСР. Нова влада утвердилася у вересні 1939 року. Вона розпустила усі наявні клуби. А вже з квітня наступного року нашвидкоруч були утворені нові команди з стандартними радянськими назвами. Було розіграно кубок області – у фіналі станіславське “Динамо” скандально обіграло футболістів з приміської Ямниці (4:0). А от чи був у 1940-му проведений чемпіонат, ми достеменно не знаємо. Футбольні змагання 1941-го перервали нові воєнні дії. Чи встиг стартувати чемпіонат, нам також невідомо.

Білою плямою залишається 1945 рік. По завершенні бойових дій на континенті було організовано спартакіадний турнір, який виграла “Молнія” з Коломиї (згодом вона представляла наш регіон у Києві). Донедавно саме коломияни вважалися першим по-воєнним чемпіоном. Проте, як свідчать архівні дані, у 1945-му був також проведений чемпіонат області. Хто його виграв, ми не знаємо.

У перші повоєнні роки формула визначення чемпіона була багатоступеневою. Спочатку визначалися кращі у містах, районах, а вже потім доходило до обласного рівня. Та з часом сформувалися сталі ліги. Кількість команд-учасниць, однак, постійно змінювалася.

Для провідного дивізіону обласного чемпіонату рекордними залишаються 1988 і 1989 рр. – по 22 команди. За часів незалежності 1 ліга максимально нараховувала 18 клубів. У 1981-му, окрім другого, було створено третій дивізіон обласного футболу, який проіснував до середини 1990-х.

Завершуючи тему, варто зазначити, що у 1960-70 рр. краща команда регіону визначалася не за результатами виступів дорослих складів, а в комплексному заліку. І часом гра юнаків суттєво впливала на підсумкові таблиці.



Создан 24 янв 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
счетчик посещений (27.06.2011)