ЖОВТОВОДСЬКИЙ ФУТБОЛ

 

Дніпровські ватерлінії




У рамках загальнонаціонального проекту «Футбольна країна», в циклі «Від Сяну − до Дону», починаємо презентувати Дніпропетровську область.

Футбол у Катеринославі з’явився відносно пізно. У травні 1911 року при Другому реальному училищі, де існувало гімнастичне товариство «Сокіл», почали культивувати дивовижну гру. Через місяць інформація про матчі, що проводилися на полі цього товариства, з’явилася в московському журналі «Руський спорт». Голкіпер, бек, хавбек… Ось як описує появу футболу в Катеринославі письменник Михайло Шатров у книзі «Місто на трьох пагорбах»: «Ще однією прикметою катеринославського життя передвоєнних років був зростаючий інтерес до спорту. Місто не обійшло захоплення футболом, що розповсюджувався Росією. З'явилося близько десяти команд із гучними назвами «Алькор», «Вікторія» і т.ін., і кожна незабаром уже мала своїх уболівальників. У розмовний сленг любителів «ножного м'яча» і газетних репортерів увійшли нові, не відразу засвоєні слова на кшталт: «голкіпер», «форвард», «офсайд», «хавбек», «бек»... Утім, прихильниками шкіряного м'яча були, в основному, підлітки; дорослі спершу ставилися до футболу поблажливо». Перший чемпіонат Перші чемпіонати Катеринослава проводились у двох групах. А у 1916 р. була організована і Катеринославська футбольна ліга (КФЛ), до якої увійшли 9 найкращих команд на чолі з «Алькором» − першим переможцем ліги. Прикметно, що за вирішальним поєдинком першості спостерігало близько трьох тисяч глядачів − значна для тих часів кількість. Події футбольного життя міста стали активно висвітлювалися у місцевій і російській пресі, насамперед у всеросійському щотижневому журналі «Къ Спорту!». Автором усіх матеріалів із Катеринослава був Абрам Зіскінд, який водночас багато робив для того, аби футбол у місті вийшов на більш високий організаційний рівень. Катеринославський слід Саме в Катеринославі відбулися установчі збори Всеукраїнського футбольного союзу (головою було обрано харків’янина Агітона, секретарем-казначеєм − його земляка Шифрина). А щодо Зіскінда, то на початку 1920-х років його запросили до Москви, де він очолив міську футбольну секцію. І саме виходець із Катеринослава був одним із тих, завдяки кому відбувся перший в історії Радянського Союзу міжнародний матч на рівні національних збірних, коли в листопаді 1924 р. команда СРСР зіграла з турками. Від «БРІТа» − до «Дніпра» У 1918 році була створена футбольна команда «БРІТ» (Брянський робочий індустріальний технікум) при ремісничо-технічних класах, які готували кадри для Брянського металургійного заводу (з листопада 1922 р. він називається завод ім. Петровського). Віднедавна вважається, що саме ця футбольна колонія була «колискою» найулюбленішої на Дніпропетровщині команди, яка протягом свого існування змінювала свою назву кілька разів. У 1925 р. вона стала «Петровцем», в 1936 р. − «Сталлю», в 1949 р. − «Металургом», допоки в кінці 1961 р. не була передана під опіку Південного машинобудівного заводу і не отримала свою нинішню назву − «Дніпро». Кадри для грандів 19 вересня 1926 р. в місті було проведено перший міжнародний товариський матч: збірна Дніпропетровська зустрілась із командою Союзу робітничого спорту і самооборони Латвії. Перемогли господарі − 3:0, як і у поєдинку, що відбувся за три дні − 3:1. А 1929-й став роком народження сильної команди «Динамо». Згодом у ній, а потім і в «Спартаку» з’являться найкращі футболісти Дніпропетровщини, які з часом заявлять про себе на повний голос і у всьому Радянському Союзі виступами за київське «Динамо» та московський «Спартак». Мова йде, зокрема, про Петра Лайка і Віктора Камінського, Івана Кузьменка і Володимира Гребера, Віктора та Леоніда Кривошеєвих… Знаменний 1935-й Це був останній рік, коли першість СРСР з футболу проводилася серед збірних міст. Із десяти таких змагань вісім виграли харків'яни − безумовні фаворити того часу. Ще одна перемога була на рахунку киян, а в 1935 році кращою стала збірна Дніпропетровська. Поступившись у першому поєдинку Харкову (1:2) й зігравши внічию з киянами (3:3), в останньому поєдинку проти команди міста Сталіно дніпропетровців влаштовувала лише перемога з різницею у три м’ячі. І вони її здобули − 3:0! Проте коли в 1936 р. стали проводити чемпіонати СРСР, місця серед найсильніших дніпропетровській команді не знайшлося − до класу «А» включили київське «Динамо». Зате у 1937-му дніпропетровський «Спартак» став чемпіоном України, а в 1940-му − «Динамо» вибороло Кубок УРСР. Буханка хліба і центнер борошна Після війни «Сталь» та «Динамо» об’єднали в одну команду, але на перше тренування прийшло лише 13 футболістів. Це були важкі часи для всієї країни: бракувало їжі, одягу. Проте місто, усвідомлюючи соціальну значимість футболу, знайшло можливість підтримати спортсменів: їм виділяли по буханці хліба в день, також команді передали 100 кг борошна і 50 кг цукру. У листопаді 1947 року до Дніпропетровська із Запоріжжя повернувся Леонід Брежнєв, який очолив обком партії. Як згадував тренер «Сталі» Іван Лукін, майбутній генсек був частим гостем на стадіоні« Металург», зустрічався з гравцями та наставниками. П’ять повпредів У 1954 р. дніпропетровський «Металург» дійшов до півфіналу Кубку СРСР, де поступився єреванському «Спартаку». А у класі «Б» на той час виступали одразу п’ять команд регіону − «Металург», «Гірник» (Кривий Ріг), «Трубник» (Нікополь), «Хімік» (Дніпродзержинськ) і «Авангард» (Жовті Води). У 1963-му, після чергової реорганізації чемпіонату СРСР, «Дніпро» потрапив до другої групи класу «А». Утім, зірок з неба команда не хапала, посідаючи місця в середині турнірної таблиці. Час Лобановського 31 жовтня 1968 року на гру з куйбишевським «Металургом» «Дніпро» вивів новий наставник − 29-річний Валерій Лобановський. З його ім’ям пов'язаний справжній прорив команди − вже у 1971-му вона пробилася до вищої ліги СРСР. У дебютному сезоні в еліті дніпряни фінішували на шостому місці, хоча, за більш вдалого збігу обставин могли б стати й призерами чемпіонату. Адже тбіліське «Динамо», що зайняло третє місце, випередило їх усього на одне очко. У 1978 році, живучи вже тільки спогадами про Лобановського, котрий із успіхом тренував київське «Динамо» та збірну СРСР, команда зайняла останнє місце й вилетіла з вищої ліги в першу. «Золота епоха» Турнірні «гойдалки» надихнули керівництво клубу на те, щоб довірити кермо маловідомим місцевим фахівцям Володимиру Ємцю і Геннадію Жиздику, які фактично створили команду в сусідньому Нікополі. І під керівництвом цього дуету «Дніпро» злетів на небувалу висоту, вигравши у 1983 році титул чемпіона СРСР. Розпочалася «золота епоха» колективу − ще одне чемпіонство, 1988 року, два срібла, дві бронзи, Кубок СРСР і Кубок сезону. Естафету Ємця та Жиздика підхопив Євген Кучеревський, що працював із командою наприкінці 1980-х. За ці роки команда дала радянському футболу таких відомих футболістів, як Протасов, Литовченко, Таран, Вишневський, Чередник, Лютий, Кудрицький, Тищенко, Краковський, Яровенко та інших. В очікуванні нових перемог Після розпаду СРСР у вищій лізі України «Дніпро» також перебуває серед провідних клубів. Однак по-справжньому претендувати на «золото» очолювана тоді Миколою Павловим команда спромоглася лише в другому чемпіонаті, коли фінішувала другою лише через гіршу, ніж у київського «Динамо», різницю м’ячів. Наступний яскравий період пов'язаний із появою біля керма команди першого закордонного тренера − німця Бернда Штанге. Але наприкінці 1990-х на перші ролі вийшов «Кривбас», який двічі поспіль завойовував бронзові медалі та виступав у фіналі Кубку України. Утримати планку криворіжцям було важко, втім, і з вищої ліги вони жодного разу не вилітали. Нинішній «Дніпро» − дітище Ігоря Коломойського − намагається стати «третьою силою» вітчизняного футболу. Клуб переїхав на нову ультрасучасну «Дніпро-Арену», яка має надихати на нові перемоги.



Создан 14 янв 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником
 
счетчик посещений (27.06.2011)